Рiдна мова

Русская ведущая на украинском концерте. Заглядывает в шпаргалку - и с недоумением объявляет: "Висела писенька?"

Ой там на горі ой там на крутій
Ой там сиділо пара голубів…
Ой там сиділо пара голубів…
Та вони сиділи парувалися
Сизими крильми й обнімалися
Сизими крильми й обнімалися…

Та десь узявся охотник-стрілець:
Розбив-розлучив пару голубів
Розбив-розлучив пару голубів
Та голуба вбив, голубку прибив,
Узяв під полу – приніс додому…
Узяв під полу – приніс додому…

Приніс додому,
Пустив додолу
Насипав пшенця
Аж по колінця.
Налив водиці
Аж по клониці.
Та голубка не їсть, не п’є,
Та щовечора на круту гору все плакати йде.

«Та чого ж ти, голубко, така вуркотлива?
Єсть у мене сім пар голубів –
Іди вибирай, який буде твій»
«Я й ходила, й вибирала,
А нема такого, як я втеряла…»

ЗЫ. Вообще - это очень грустная песня. И совершенно непонятно, почему окружающие так смеются, когда она у меня играет на мобильнике.

Кобиляча голова

Як був дід да баба, да у їх було дві дочки': одна дідова, а друга бабина. У діда була дочка' така, що всегда рано уставала да усе робила, а бабиній як би нічо'го не робить! Ото раз баба послала їх на попряхи: «Ідіть же, – гово'рить, – да щоб мені багато напряли». Дідова дочка до світа встала да усе пряла, а бабина з вечора тільки як попряла трошки, да й не пряла більше.

Уранці, як світ став, пішли вони додому; треба їм було в однім місці через перелаз лізти. Бабина дочка' уперед перелізла і гово'рить: «Дай мені, сестрице, твої починки; я подержу, покіль ти перелізеш». Та їй оддала; так вона, їх забравши, побігла додому да й каже: «Дивись, мамо, скільки я напряла, а сестра як легла з вечора, дак і не уставала до світа!» А та, прийшовши, скількі не божилась, що то її починки, дак куда – баба і слухать не хотіла, од того що вона її і попере'ду не любила, да і нав’язалась на діда: «Де хочеш, там і дінь свою дочку', тільки щоб вона у мене дурнохліба не їла!».


От дід запріг кобилу да посадив дочку' на віз, і сам сів, да і поїхали. їдуть лісом, аж там стоїть хатка на курячій ніжці. Дід узяв дочку' да й повів у хату, а хата була одчи'нена, да й каже: «Оставайся ж, доню, тут, а я піду, дровець нарубаю, щоб було чим кашу зварить». Да сам пішов з хати да й поїхав, тільки прив’язав до оконниці колодочку.


Колодочка стукне, а дочка' і каже. «Се мій батенька дровця рубає!» Коли стукотить, гуркотить кобиляча голова: «Хто в моїй хаті, одчини!» Дівчина встала і одчинила. «Дівчино, дівчино! Пересади через поріг». Вона пересадила. «Дівчино, дівчино! Постели мені постіль». Вона постелила. «Дівчино, дівчино! Положи мене на піл». Вона положила. «Дівчино, дівчино! Укрий мене». Вона і укрила. «Дівчино, дівчино! Улізь же мені у праве ухо, а у ліве вилізь».


Вона як вилізла із ушей, дак стала така хоро'ша, що кра'щої немає. Зараз стали і лакеї, і коні, і коляска; вона сіла у коляску да й поїхала до батька. Приходить у хату, а батько її не пізнав; а послі вона їм розказала, що з нею було. От баба уп’ять пристала до діда: «Вези і мою дочку' туда, куда свою возив».

Дід і бабину туда ж одвіз і, посадивши у хаті, велів себе ждать, покіль він нарубає дров. Тільки та пождала трошки, начала плакать, що сама осталась у лісі: аж оп’ять стукотить, гуркотить кобиляча голова: «Хто в моїй хаті, одчини!» – «Не велика пані, і сама одчиниш», – каже дівчина. «Дівчино, дівчино! Пересади мене через поріг». – «Не велика пані, і сама перелізеш». – «Дівчино, дівчино! Постели мені постіль». – «Не велика пані, і сама постелиш». – «Дівчино, дівчино! Положи мене на піл». – «Не велика пані, і сама ляжеш». – «Дівчино, дівчино! Укрий мене». – «Не велика пані, і сама укриєшся».

Тогді кобиляча голова схватилась и з’їла бабину дочку', да кісточки в мішочку і повісила, а сама оп’ять ушла. Собачка прибіжала до баби да начала брехать: «Гав, гав! Дідова дочка' як панночка, а бабиної дочки' у торбинці кісточки!» Що прожене баба її, то вона оп’ять і прибіжить. Тільки баба і гово'рить дідові: «Поїдь да подивись, що там із моєю дочко'ю робиться». От дід поїхав і привіз у торбинці кісточки, дак баба розсердилась да собачку і убила.

ЗЫ. Собачку жалко. Единственный вариант этой сказки, в которой собачке не поздоровилось. ((
Видимо, на работе надо поменьше обращать внимания на орг.недостатки и гарантированные последствия

Бурмоковт

Варчи́лось… Хли́в'язкі тхурки́
Викру́ли, све́рбчись навкрузі́,
Жасумнові́лі худоки́
Гриві́ли зехряки́ в чузі́.

«Страши́ся Бурмоко́вта, си́ну!
Він щелепи́ст, лапти́ст!
Джубджу́б — це гнівопта́х страшни́й.
Скажа́ркий Брандашми́ст!»

І взя́вши гостроме́ч,
Він тут страшно́го во́рога чека́в,
Та й сів під де́рево Тумту́м,
Заду́мливо відпочива́в.

Він залиши́вся дратозли́ст,
А Бурмоко́вт вогне́м в оча́х
Заду́вся крізь глухму́рий ліс,
Розтереве́нів буркоча́.

Раз-два! Раз-два! І да́лі так,
То гостроме́ч стрика́че,
Він ме́ртвий: ось і голова́!
З гори́ галопоска́че.

«Ти Бурмоко́вта перемі́г,
Мій си́ну променся́йний!
Славга́рний день! Ува́! Уві́!»
Він був радосміха́йний.

Варчи́лось… Хли́в'язкі тхурки́
Викру́ли, све́рбчись навкрузі́,
Жасумнові́лі худоки́
Гриві́ли зехряки́ в чузі́.

Тлумачення слів
Найбільш схожим до англійської версії є сучасний переклад Тетяни Тарабукіної, на прикладі якого можно розтлумачити майже кожний англійський еквівалент. Першу строфу гарно тлумачить сам автор вірша у тексті «Аліса в Задзеркаллі»:

— «Варчилось» (англ. ‘twas brillig: англ. to be brillig) — це о четвертій годині, коли вже час варити вечерю.
— Ясно — сказала Аліса — а хлив'язкі?
— «Хлив'язкі» (англ. slithy) — це хлипкі та в'язкі. «Хлипкі» означає те ж саме, що і «кволі». Розумієш, це слово мов гаманець. Розкриєш, а там два відділка! Ось так й тут — це слово розкладається на два!
— Так, зараз мені зрозуміло, — зауважила задумливо Аліса. — А «тхурки» (англ. toves) хто такі?
— Це щось схоже на тхорів, схоже на ящурок, схоже на штопорів!
— Мабуть, кумедний у них вигляд!
— Авжеж, вони саме такі! — погодився Шалам-Балам. — А гнізда вони мостять в затінку сонячних годинників, також водяться вони сиром.
— А що таке «викрули, свербчись»?
— «Викрули» (англ. to gyre) — вихрити та кружляти викрутами. «Свербчись» (англ. to gimble) — так, як свердлять та буравлять діри.
— А «навкруга» (англ. in wabe) — сказала Аліса та здивувалася власній кмітливості, — це трава під сонячним годинником, справді?
— Авжеж, звичайно так! Знай, що зветься «навкруга» тому що, йде далеко направо… далеко наліво…
— Та далеко назад! — радісно закінчила Аліса.
— Цілком правильно! Ну а «жасумновілі» (англ. mimsy) — це «жалюгідні та сумні» (це ще одне слово-гаманець для тебе). А «худоки» (англ. borogoves) — худі занедбані птахи, пера яких стирчать у всі боки так, що вони інколи схожі на живі швабри…
— Ну а «гривіли» що значить?
— Добре, «гривіти» (англ. outgrabe: англ. to outgribe) це щось між грюкати, ревти та гриміти, та, може, ще й чхати.
— А ще «зехряки в чузі»? — запитала Аліса. — Боюсь, я багато клопоту завдаю вам.
— Ні, «зехряки» (англ. raths) — це такі зелені свині: але щодо «в чузі» (mome) я й сам маю сумніви. Я думаю, це скорочене від «в чужині» — розумієш, вони загубили свій шлях. Сподіваюсь, зараз ти вже задоволена? Де ж ти мала чути такі мудровані речі?

Решту строф можна перекласти таким чином:

Бурмоковт (англ. Jabberwocky) — від слів «бурмотати» та «ковтати» (оригінальний переклад з англійської — «плід, породжений довгою балаканиною»); є ще такий варіант: від jabber — балаканина, wacky — ідіотський, божевільний (зміна а на о в утвореному слові);
щелепист — від слова «щелепи»;
лаптист — від слова «лапи»;
Джубджуб (англ. Jubjub) — «відчайдушна птаха, що перебуває в довічному спалаху гніву»;
гнівоптах — від слова «гнівний птах»;
скажаркий (англ. frumious) — від слів «скажений», «оскаженілий», «жаркий» (англ. fuming & англ. furious);
Брандашмист (англ. Bandersnatch) — «істота, яка швидко рухається, чіпляє щелепами та здатна далеко витягувати шию»;
гостромеч (англ. vorpal sword & англ. blade) — від слів «гострий меч»;
Тумтум (англ. Tumtum) — «назва дерева»;
дратозлист (англ. uffish) — від слів «дратливий», «образливий», «злий» (англ. gruffish, англ. roughish, англ. huffish);
задувся (задутися) — від слів «з'явитися з поривом вітру»;
глухмурий (англ. tulgey) — від слів «глухий» та «похмурий» (англ. thick, англ. dense, англ. dark);
розтеревенів буркоча (розтеревеніти буркоча) (англ. burbled) — від слів «розвести теревені», «буркотати» та «дзюрчати» (англ. bleat, англ. murmur, англ. warble);
стрикаче (стрикати) — від слів «стригти» та «скакати» (англ. to go snicker-snack);
галопоскаче (галопоскакати) (англ. galumphing) — від слів «скакати галопом» (англ. gallop & англ. triumphant);
променсяйний (англ. beamish) — від слів «променевий» та «сяючий»;
славгарний (англ. frabjous) — від слів «славетний» та «гарний» (англ. fair, англ. fabulous, англ. joyous);
Ува! Уві! (англ. Callooh! англ. Callay!) — «Ура! Ура!»;
радосміхайний (англ. chortled) — від слів «радіти» та «всміхатися»;
також в англійському варіанті зустрічається слово англ. manxome — що може перекласти, як «страшний», «страшенний» (у цьому перекладі — «страшний»).

Як чародійно пахне ковбаса,
Хрустячи огірочки зажурились,
І в пляшечці прозора як сльоза,
Горілочка перцева притаїлась.

Біленьке сало зваблює тільцем,
Окраєць оголив рум’яну спину,
Я млію коли бачу в мріях це,
І згадую матусину хатину.

Густий з когутом смачний борщ,
Котлети київські, картопля з кропом,
Червоні помідорчики отож,
Малиновій узвар вишневий з медом.


Или вариант:

Як чародійно пахне ковбаса,
Хрустячи огірочки зажурились,
І в пляшечці прозора як сльоза,
Горілочка перцева притаїлась.

Біленьке сало зваблює тільцем,
Окраєць оголив рум’яну спину…
Як що, ти млиишь, слухаючи це?
Чому ж ти, блядь, не любишь Украину?

Чебурашка — маленька вигадана істота з гігантськими круглими вухами, великими добрими очима і коричневою шерстю. Персонаж книг Едуарда Успенського, екранізованих Романом Качановим. Нині відомий образ Чебурашки, створений художником-мультиплікатором Леонідом Шварцманом.

Сюжет і герої

Чебурашка, знайдений в коробці з апельсинами, привезеній в одне дуже велике місто, зустрічається з крокодилом Геною. Разом вони шукають друзів, в числі яких - лев Чандр і піонерка Галя, і допомагають іншим персонажам — людям і тваринам, що вміють говорити. Їм протидіють стара Шапокляк (ориг. "Старуха Шапокляк") та її ручний щурик Лариска (ориг. "Крыска Лариска").

Крокодил Гена

Крокодил Гена ходить на задніх лапах, носить костюм, капелюх і тростину, палить люльку і щодня навідується в зоопарк, де працює крокодилом (характерний приклад стриманого гумору Е.Успенського). Табличка над його місцем роботи свідчить: «Африканський крокодил Гена. Вік п'ятдесят років. Годувати і гладити дозволяється». У мультфільмі крокодила Гену озвучує Василь Ліванов. У свій день народження Гена співає пісеньку «Хай біжать незграбно…» (ориг. "Пусть бегут неуклюже…" Ця пісенька з тих пір часто виконується з приводу днів народження, переважно у Росії.

Стара Шапокляк

Стара Шапокляк, названа в честь старомодного головного убору, — головний антагоніст Чебурашки і Гени. Згідно книги, її основне заняття — «збирати зли», в мультфільмі її девіз виражений в пісеньці: «Хто людям допомагає — той витрачає час дарма (ха-ха). Хорошими справами прославитися не можна». Шапокляк при підтримці щурика Лариски в своєму рідікюлі влаштовує жорстокі розіграші над безневинними жителями міста. У міру знайомства з Геною і Чебурашкою Шапокляк поступово стає на шлях виправлення, зазвичай повертаючись до хуліганства на початку кожного наступного випуску мультфільму.

Книги
Повісті і п'єси про Чебурашку були написані Едуардом Успенським (п'єси — спільно з Романом Качановим):
«Крокодил Гена і його друзі» (1966) — повість;
«Чебурашка і його друзі» (1970) — п'єса;
«Відпустка крокодила Гени» (1974) — п'єса;
«Бізнес крокодила Гени» (1992) — повість.

Мультфільми
За мотивами книги створено чотири мультфільми:
«Крокодил Гена» (1969);
«Чебурашка» (1971);
«Шапокляк» (1974);
«Чебурашка йде в школу» (1983).

Присмеркло. Марвні зажужми
Плазвали у ріві
Та вусі сахи нишками
Кокшились, як снаві.

Дюжохондра бережись тепного
Жалвіє він й кусмує!
І Робоща, сино, бозвого,
Що гучнорико зує.

Узяв він щіч і мет разючі.
Під денивом Тумтум
Стожить він вітний, наче снуча;
І ярвий в нього сум.

Зяяв під денивом, садучи,
І знаптом громограх!
Це Дюжохондр щевучий
Житить и сиче : "Раааххх!"

Раз-раз! І два. і далі
Лежво чманіле - дзиньк!
І Дюжохондр надалі
Від гук його заник.

Течас, мій хлопчик, не хвалюй,
Не нич, а зам'ятай:
Цей додрий зеч, Валлай! Валлуй!
Дюжохондра станало затай!

Присмеркло. Марвні зажужми
Плазвали у ріві
Та вусі сахи нишками
Кокшились, як снаві.

Се́ппуку (яп. 切腹, せっぷく, «розрізання живота») — японське ритуальне самогубство шляхом розрізання живота коротким мечем. Інші назви — ка́ппуку, то́фуку або харакі́рі.

Звичай сеппуку зародився в 11 столітті, в період Хей'ан, у середовищі військових. З 12 століття він набув поширення серед японського самурайства і практикувався у цій верстві протягом 700 років.

За уявленнями середньовічних японців, людська душа розміщувалася у животі, тому його розтинання було останнім доказом чесності людини. Відповідно, воїн, що вчиняв сеппуку, проявляв сміливість і востаннє засвідчував чистоту своїх помислів.

Мотивами для ритуального самогубства могли бути:
смерть господаря, якому служив самурай;
відповідальність за невиконану справу чи непристойну поведінку;
жаль за скоєні вчинки;
небажання і сором стати полоненим.

У першому випадку ритуальне самогубство називалося оїбара — «розрізання живота вслід за господарем», в другому випадку — цумебара — «розрізання живота за обставинами», а в третьому — муненбара — «розрізання живота з жалю».

Живіт розтинали нижче пупа двома способами: поперек — зліва направо, або навхрест — зліва направо і зверху вниз. Останній спосіб вважався складним, тому до нього вдавалися лише фізично сильні воїни. Після розрізу, самогубця наносив собі смертельний удар в горло.

З 17 століття чистота мотивації для здійснення сеппуку поступово втратила сенс, а сам ритуал остаточно формалізувався. Замість останнього удару в горло, самураї використовували помічника кайсяку, який відрубав голову самогубцю, після розрізання ним живота. Інколи помічник відрубав голову раніше ніж воїн встигав розітнути живіт. В добу сьоґунату Токуґава (1603—1867) для виконання сеппуку, зазвичай, призначали трьох помічників: старшого, додаткового і молодшого. Перший відрубав голову, другий приносив піднос з коротким мечем, а третій засвідчував смерть самогубці.

Помічник дотримувався «трьох правил» або «чотирьох фаз», після завершення яких він міг відрубати вояку голову. «Три правила» передбачали, що самогубець отримує короткий меч на підносі, подивиться на лівий бік свого живота і встромить у нього меч. «Чотири фази» складалися з підношення підносу з мечем, підсування підносу до самогубця, взяття ним меча та встромляння леза у живіт. «Правила» і «фази» слід було виконувати повільно, не поспішаючи.

Сеппуку був не лише ритуальним самогубством, але й різновидом покарання привілейованого стану в середньовічній Японії. Вояку, що завинив, надавали останній шанс повернути собі гідність та змити провину кров'ю. Самураї вищого класу здійснювали сеппуку в садибах своїх володарів, а самураї середнього і нижчого класів — у в'язницях. Покарання виконували так само як і звичайне ритуальне самогубство — коротким мечем розпорювали живіт, після чого помічник відрубав голову. В особливих випадках замість меча виносили біле віяло, яким імітували розрізання живота. Такий ритуал називався оґібара — «сеппуку з віялом» і нагадував просте, але почесне відтинання голови.

1873 року, в результаті реставрації Мейдзі та вестернізації Японії, покарання злочинців через сеппуку було скасоване. Проте навіть після 19 століття ритуал розпорювання живота використовували як спосіб покінчити із життям. Найгучнішими випадками, що сколихнули японське суспільство, були групове сеппуку 14 молодиків, здійснене 25 серпня 1945 року напередодні через поразку Японії у Другій світовій війні, та самогубство японського письменника Місіми Юкіо, вчинене 25 листопада 1970 року.


Такадзакі Сукеітіро здійснює сеппуку, щоби не потрапити в полон.